Юлія Орлова: "Місія видавництва — виховувати усвідомленість"

Що є справою і місією вашого життя? У чому полягає ваше призначення?

Мені пощастило хоча б тому, що я можу відповісти на це питання. Небагато людей я зустрічаю, які можуть дати однозначну відповідь.

Понад 25 років я займаюся виданням книг, і мені здається, що моя місія — це відкривати нових авторів, видавати книги — дитячі, дорослі, — і я справді захоплена цим процесом. Вся команда Vivat захоплена цим процесом. Він нелегкий, і як вже очевидно з історії з книгою Кіпіані "Справа Василя Стуса" — не завжди спокійний і не завжди передбачуваний. Практично завжди непередбачуваний. Причому це не пов'язано виключно з бізнесом в Україні. Кожен видавець, як кожен композитор або співак, хоче зробити якийсь хітовий твір, але виходить — як виходить. Тому яким би в тебе не був досвід, кожен раз — як перший, і "вистрілюють" несподівані позиції. В цьому напевно і є драйв — ніколи не можеш сказати, що робота для тебе перетворилася в деяку рутину. Особисто для мене це важливо. "Дня бабака" для мене просто не існує і бути не може.

Щастя для кожної людини, напевно, щоб жити було цікаво. У чому цей інтерес — це питання вже другорядне, але поки тобі цікаво, поки ти гориш, тоді і ти сам цікавий. Ось те, що нам не нудно, — так це точно.

Ільницький серед відомих йому ТОП видавництв назвав "Vivat", "Родовід" і "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". Як вдалося вивести видавництво в топ і триматися там 7 років?

Ви розумієте, топ це розтяжне поняття. По-перше, у кожного свій топ. Також є топ, який декларується нам з Книжкової палати — це кількість найменувань, яке видавництво видало за рік, і загальний сукупний тираж. Але він абсолютно не враховує якість книг. Можна зробити кілька дійсно знакових книг, і ти не будеш в топі з погляду Книжкової палати, але з погляду вкладу в розвиток українського суспільства ти будеш топовим видавництвом. Ще є такий критерій оцінки видавництва як згадки в медіапросторі, але тут теж є дві сторони: є такі поняття як чорний піар, білий піар. Чорний піар, звісно, ми взагалі не використовуємо.

Мені неодноразово говорили, що суд по "Справі Стуса" — це такий піар, навіть вживалося слово "хайп", яке, на мій погляд, має негативну конотацію. Хайп — це резонанс, що не відповідає дійсності, а мені здається, що книга про Стуса Вахтанга Кіпіані має резонанс. А резонанс в громадянському суспільстві — не те саме, що слово "хайп".

Але повертаючись до вашого запитання про те, що допомагає нам бути топовим видавництвом: ми дуже стежимо за трендами і намагаємося запропонувати важливі для українського читача теми. Наприклад, зараз у зв'язку з коронавірусом дуже багато уваги приділяється проблемам депресії. І ми шукаємо зараз хорошого автора, який би міг написати про це книгу.

Ще один критерій — якість. Це якість перекладів, редактури, наукового редагування, поліграф матеріалів, обкладинки. На сьогодні книга не є тим джерелом знань, яким вона була раніше. Зараз це швидше емоційна покупка, яка задовільняє потреби читача в даний конкретний момент. І ця емоція для нас дуже важлива, і важливо, щоб вона була позитивна.

Адже преміальність бренду скрізь і в усьому: і в тому папері, який ти використовуєш, і в подачі матеріалу, рекламних кампаніях, як з тобою спілкується секретар, в інтерфейсі сайту. Ти або стикаєшся з людяною компанією, яка любить людей і свою роботу, або навпаки.

А що є критерієм успішності особисто для вас? Коли ви розумієте, що ось зараз абсолютно задоволені роботою і результатами?

Ніколи ще не було, щоб я була задоволена. Я завжди знаходжу для себе точки зростання як для особистості, так і як для керівника компанії, і для компанії в цілому. Тут у мене зовсім інше завдання: хоча б на всіх тих факапах, які ми наробили, — всі разом і я в тому числі, — не концентруватися.

Традиційно книга сприймається як атрибут офлайнового світу, фізичного. Разом з тим зараз все більше в усіх сферах життя все йде в онлайн. Або принаймні намагається. Як зараз між собою корелюється онлайн і офлайн в світі видавничого бізнесу?

Ми ж не зупинимо диджиталізацію і розвиток онлайну. Тому тут питання більше в тому, як цей розвиток прийняти. Потрібно бути гнучким, щоб зрозуміти, як при цьому вижити. Місія будь-якого видавництва, нашого в тому числі — популяризація читання. Тому електронна це книга або паперова — немає особливого значення. Але в Україні, на відміну від європейських держав, абсолютно не захищений електронний носій від піратства, і саме в цьому проблема: як тільки електронна версія потрапляє в інтернет-простір, ніхто вже не може передбачити її долю.

Говорячи про продажі онлайн. Після першої хвилі коронавірусу і напередодні другого локдауна вже можна підбити перші підсумки. Дослідження онлайн ринку і онлайн продажів говорять, що попит виріс в таких основних сегментах, як товари для спорту, ремонту, алкоголь і книги. Причому книги на 30%. Чи це так на вашому конкретному прикладі?

Я є членом правління Української асоціації книговидавців і книгорозповсюджувачів, і у нас проводяться внутрішні закриті опитування — яким чином і наскільки змінилися ті чи інші показники. Безумовно, питання падіння або збільшення продажів ми моніторимо. Справді продажі в інтернет-просторі підвищилися, і справді це близько 30%. Але це ніяк не допомогло видавництвам, які не спеціалізуються на інтернет-продажах. У нас онлайн теж займає невисокий відсоток, відповідно навіть збільшення в онлайні не покрило тих збитків, які в нас утворилися в офлайні внаслідок закриття книжкових магазинів. І я знаю, що в інших країнах приблизно така ж ситуація.

За даними Франкфуртської книжкової виставки, яка є найбільшою виставкою в світі, на 2018 рік у середньому онлайн-продажі в кожному з видавництв, що не спеціалізується на інтернет-торгівлі, склали 15%. Тобто навіть якщо зараз спостерігається зростання на 30%, це все одно не покриє збитків в офлайн.

Під час карантину багато з моїх знайомих — книжні і не дуже книжні люди, — всі як один говорили, що зараз такий час, коли хочеться почитати велику прозу — який-небудь хороший роман. Чи змінилися під час карантину читацькі уподобання українців? Цікавить саме художня література — яке її місце зараз?

Перші позиції в будь-якому випадку все ще займає дитяча література. На другому місці зараз дійсно художня література, хоча раніше була бізнес і нон-фікшн, проте зараз люди або настільки втомилися, або немає бажання займатися бізнесом. У будь-якому випадку — до художньої літератури інтерес виріс. Що не може не радувати, тому що у всьому світі художка має більший попит, ніж нон-фікшн, і тільки в Україні ситуація інша.

Я чула, що ваше видавництво готує з Вахтангом Кіпіані серію про дисидентів.

Так. Багато персоналій, книга буде об'ємна. Вахтанг, звичайно, провів величезну роботу: він зустрічався з усіма дисидентами, провів з ними інтерв'ю. Ми зараз їх вже повністю розшифрували, і це теж була складна робота: через вік мова у героїв часто дуже тиха, якісь фрагменти тексту пропадали, а їх дуже складно потім відновити. Це дуже чесні, людські, чисті інтерв'ю. Історії дисидентського руху, які записав Вахтанг.

Коли можна очікувати книгу вже в продажу?

Думаю, що в першому кварталі 2021 року. Ми видаємо 370 книг на рік, тобто це виходить практично по книзі в день. При такому обсязі я не можу пам'ятати, коли виходить точно та чи інша позиція.

Неймовірний буктрейлер, від якого мурашки. «(Не) помітні». Розкажіть про проєкт, як він прийшов до вас.

Це дуже цікавий проект. Коли Іван Байдак про нього розповів, я думала, що він його не напише. Звичайно, я не хотіла відразу обрізати йому крила, сказала — пиши, але навіть не припускала, що він напише. Тому що потрібно мати велику мужність, щоб розповісти про свої проблеми, свою хворобу, знайти людей, домовитися з ними, щоб вони теж розповіли свої історії. До того ж це не повинна бути книга з посилом "пожалійте мене", тут повинна бути і делікатність, при цьому неймовірний рівень відвертості. І мені здавалося, що таку книгу дуже складно написати, і упорядником її теж складно бути. Але Іван її написав. Книга вийшла дуже зворушлива.

Ось знаєте, є такі книги, які просто треба прочитати. Просто тому, що це треба зробити. Її прочитання не займе багато часу, але перегорнувши останню сторінку, ти стаєш трохи іншим. Ти розумієш, наскільки щедро тебе обдарував Господь Бог, ти починаєш це цінувати і починаєш з набагато більшою емпатією ставитися до людей, які тебе оточують.

Тут відразу ж хочеться запитати — як ви знаходите авторів або як вони знаходять вас?

Найчастіше це абсолютно випадково. Мені, звісно, хочеться сказати, що ми якось продумуємо цей процес, але ні. Є такі автори, з якими мені дуже хочеться працювати, а їм зі мною ні.

Чому, як ви думаєте?

От не знаю, чомусь вони вибрали інше видавництво. Моє завдання, щоб наше видавництво було настільки впізнаваним, згадуваним, з відмінною репутацією, щоб ці автори розуміли, що у нас видаватися — це добре. Ось таке видавництво я і будую.

Про яких конкретних авторів ви зараз говорите?

Звичайно я хотіла б видавати Кідрука, Жадана. Але справедливості заради треба відзначити, що видавництва, які працюють з вищезгаданими авторами, досить великі,
високопрофесійні, і значить на сьогодні конкурентна перевага просто у тих видавництв, а не в мене, і мені потрібно розвиватися і працювати далі.

Ваш стандартний робочий день

Я кожен день в офісі. Кожен день дуже багато розмов. Але я не люблю наради, тому намагаюся, щоб вони проходили максимально швидко і результативно. В основному це переговори, аналітика, контроль завдань. Найважчий день — це, напевно, коли багато переговорів і коли потрібно приймати рішення, що стосуються людського ресурсу.

Як обираєте перекладачів, дизайнерів, ілюстраторів?

Що стосується дизайнерів, у нас в штаті їх не так багато — 8 осіб. Також близько двохсот людей у нас працює на аутсорсі. Перекладачі у нас діляться за тими видами літератури, де їм комфортніше працювати. Є перекладачі, які не беруться за художню літературу, а є навпаки — ті, що працюють тільки з художньою, але не працюють з нон-фікшн. Загалом у нас вже є видавничий план, який на 2021 рік повністю сформований. У нас працюють шість редакцій і на сьогодні кожна редакція розуміє, що вона буде робити протягом наступного року.

Тобто жодного шансу потрапити до вас з книгою в наступному році?

Плани для того, щоб їх порушувати. Звичайно, трапляються проєкти, з якими ми порушуємо плани. Наприклад, ми купили права на книгу Болтона "Кімната, в якій все сталося". Це хіт бестселер в Америці, продається мільйонними тиражами. Тому ми хочемо її випустити максимально швидко. Щоб це зробити, над книгою працюють одночасно кілька перекладачів, тому редактор багато сил приділяє, щоб книга була витримана в одному стилі. А переклад там досить складний, багато професійних термінів, ідіом. Навіть не кожний професійний перекладач візьмется за цю книгу.

На 2021 рік з якими ще іноземними авторами підписані контракти?

Це близько 340 книг. Мені дуже хочеться швидше побачити книгу Болтона, також Мей Маск — ця книга прям вже на виході. Мені здається, що це буде дуже цікава книга. По-перше, сама Мей Макс цікава, цікавий її шлях, її ставлення до чоловіків, до виховання дітей, до себе як жінки. Книга дуже трендова. Вона змінює свідомість, тому що сама жінка неординарна, і підхід її неординарний, і вчинки, які вона здійснювала протягом життя вимагають сміливості. А це те, чого жінкам дуже не вистачає в нашому житті.

Також ще один дуже цікавий проєкт, який ми купили, називається "Invisible Women". Це добірка цікавих досліджень, яка розповідає, що по суті весь наш світ побудований для чоловіків, а не для жінок. Наприклад, телефони анатомічно зроблені під чоловічу руку, або рятувальні жилети — вони абсолютно не розраховані на жіночі груди і, відповідно, не щільно прилягають. Тому смертність серед жінок під час різного роду аварій вища за смертність чоловіків саме з цієї причини. Книга змушує задуматися, як побудований наш світ і як ми, не помічаючи, робимо купу речей. Наприклад, в сімейних стосунках нам здається природним, що жінка повинна продумати, коли влаштувати прання, що купити. Є навіть така приказка у нас, що жоден маркетолог не сперечатиметься зі списком, написаним дружиною. Але це ж певний обсяг завдань, який ти постійно носиш в голові, і начебто це і звучить просто, але коли ти хронічно зайнятий цим, то в голові не вистачає місця, тому що ти просто не можеш відпочити. Паралельно ще працюючи, паралельно надихаючи дітей і чоловіка — це ж треба мати досить сильний енергетичний ресурс.

Моя мета — просто хоча б звернути увагу і чоловіків, і жінок на це.
Якщо мені вдасться видати книгу, прочитавши яку людина якимось чином змінить світ або своє життя на краще, це перемога. Власне, в цьому місія будь-якого видавництва.

У 2019 ви були членом української делегації жінок в ООН, спікером. Що дала ця поїздка вам особисто і що це означає в світовому масштабі?

Це такий форум, на який з'їжджаються жіночі делегації з усього світу, щоб обмінятися досвідом. Він присвячений гендерній нерівності і взагалі дуже корисний: з'ясовується, наскільки активні жінки, коли ми одна одну підтримуємо. Тут така цікава штука —  адже чоловіки один одного підтримують і допомагають один одному з набагато більшим натхненням і бажанням, ніж жінки. Це факт і його складно пояснити. Тому якщо є така спільнота, де можна обговорити проблеми та їх вирішення саме в жіночому колективі, то це круто. По-друге, ми так звикли вважати, що в Україні все не дуже добре, ми настільки не цінуємо країну, що коли я послухала історії гендерної нерівності в інших країнах і взагалі про становище жінок там, зрозуміла — ми добре живемо.

Словом 2020 року однозначно буде covid або пандемія, але як тренд ще можна назвати таке слово як mindfulness, усвідомленість. Напевно моє завдання, ми вже закінчуємо інтерв'ю, а я все повертаюся до вашого першого запитання, це усвідомленість. Напевно, один з головних критеріїв підбору книги до видавничого плану — щоб людина винесла щось для себе і про щось подумала. Про таке, що поліпшить її психічний і моральний стан, зробить її життя легшим.

Моя поїздка в ООН — теж про натхнення. Про те, де брати сили, чого ти вартий, і що ти можеш зробити. І найголовніше — як зробити перший крок, часто це найстрашніше. Але коли ти відчуваєш підтримку, не страшно нічого.

Що ще дає вам сил і натхнення?

Мені дають натхнення рівно дві речі. Перша — подорожі, які зараз недоступні. Вони дають можливість очистити голову, переключити свідомість, тоді приходить маса нових дивовижних ідей, які потім вдається втілювати в життя. А друге, що наповнює мій енергетичний ресурс — це коли щось класно вийшло. Коли ти робиш, робиш, робиш, і ти ніде не нафакапив, і в результаті вийшов вартісний проєкт. Також мені дуже важливо бути в команді. Нам усім дуже важливо бути в команді.

Яку книгу мрієте видати?

Є така книга. Це мрія, яка вже втілюється в життя: ми підписали договір з дуже відомим київським гінекологом-ендокринологом Наталією Силіної. Вона веде масу вебінарів, можна знайти її виступи на YouTube. На мій погляд, тема жіночого здоров'я надзвичайно важлива. Було складно знайти експерта, звісно. Книга несе велику просвітницьку роль, і я для себе розумію, що вона буде актуальна і п'ять, і десять років, і далі.

Друга книга, яку ми робимо — "Історія світу". Ми над нею працюємо вже понад пів року, тому що там дуже великий фактаж. Це буде велика, гарна, подарункова книга.

Також ми готуємо велику енциклопедію для дорослих, вона називається "Коротка історія США". Я вважаю, щоб розмірковувати про Америку, потрібно знати про країну дещо більше, ніж ми знаємо зараз.

Які ви бачите зміни в культурній сфері України зі своєї позиції?

Напевно, я зараз повинна була б скаржитися, що в Україні мало читають. Дійсно, у нас читають менше, ніж в інших європейських країнах: 57% українців у принципі не беруть до рук книгу. Але разом з тим, ми все ще продаємо книги і їх купують. Наша цільова аудиторія — люди від 30 до 45 років. Це молода аудиторія і вона зростає. З'являється багато книжкових спільнот, записуються подкасти. Інтерес до книги зростає. Цікавий факт, що, наприклад в тій же Америці найпопулярніший жанр — любовний роман, про лицарів і принцес. В Україні такі книги не особливо і продаються. У нас достатньо розумна, тямуща читацька аудиторія, і я дуже рада, що вона у нас є.