Борис Херсонський : "Ми сильніші, ніж були тиждень тому"

Добрий, добрий день, дорогі друзі!

Я зараз нахожусь в Україні, в Одесі, у своєму кабінеті. Бо у ці важкі часи ми повинні бути там, де наше місце, там, де ми працювали учора – 5 може й 10, а може й 20 років тому і робити те саме, що ми робимо перед лицем нових викликів, таких викликів, яких ми з вами чесно кажучи не шукали.

Чи відбулись якісь зміни зі мною і моєю родиною? Кожен з нас знайшов свій путь. Ми з дружиною залишаємося разом, ми залишаємося такими як ми були. Для нас те що діється зараз є розвиток того, що почалося щонайменше з 2014 року, а може раніше. 4 дні навчили нас дивитись, мене точно, стоїчно, філософськи на те що діється сьогодні. Бо як ви розумієте війни були завжди, тирани були завжди, диктатури були завжди, а диктатура і війна – синоніми, бо інакше диктатура не може реалізувати себе.

Режим дня такий як він був. Сховищем ми не користуємося, поки що.

Що змінилося з Україною як нацією. Я би сказав, що ніхто так не об'єднав нашу страну, жоден з усіх президентів, як президент Російської Федерації — Путін.
Зараз ми відчуваємо себе українцями. Навіть ті, кого я називав ватою, тобто тих, хто мав проросійські настрої. Але перед лицем відвертої війни навіть ці люди, з якими я не міг знайти спільної мови, не тільки змінили свої погляди, вони не побігли назустріч агресору, ні. Вони не вийшли з хлібом, сіллю, у вишиванках, як я боявся, ні. Вони вийшли з відвертими словами. Ті хто молоді, вийшли з автоматами і коктейлями молотова. Ну може це єдине знаряддя, яке відкрив колись товариш Молотов, яке ми з успіхом використовуємо в боротьбі.

Ось так Україна, вона готова і далі боротися з агресором. Українська нація сплотилася, може стала більш агресивною, бо мат лунає всюди. І дівчата, і хлопці, вони розмовлять отією мовою, але те є мова сильних емоцій, мова війни.
Я досі не використовую його, але я на межі.

Щоб я хотів сказати світовій спільноті!
Будьте з нами!
Будьте з нами не фізично, а хоч морально!
Допомагайте нам зустріти ворога, так як зустрічають ворогів!

Я вдячний за все, що робить світова спільнота для нашої країни. Починаючи з зброї, яку нам зараз поставляють до мітингів на площах, до жовто-синіх кольорів на адміністративних будинках різних країн.

Найстрашніше в цій війні те, що один із тих, хто її і розв'язав, на мій погляд, не вміє гальмувати. Я думаю, що він все робить для того, щоб напруження зростало. Я не знаю, чи власне може він зупинитися, чи ні.

І мене дуже турбує те, що його відкрита агресія викликала не тільки протести громадян Росії, але й так звану патріотичну хвилю, яка дуже часто позбавляє людину розуму.

Але надія, звісно, вмирає останньою. Так ми надіємось, і ми твердо знаємо, що ми сильні зараз. Ми сильніші, ніж були тиждень тому.
Я дякую усім!