Антон Тимошенко і Василь Байдак: "Вся магія і краса стендапу в тому, що смішним може бути що завгодно."

Розкажіть коротко, як ви познайомилися.

АТ: Ну, я точно бачив Василя на стендапі вперше. Може, ми в аптеці десь бачились випадково, але не пам'ятаю цього. 

ВБ: Малоймовірно. Я до 18 [років] не ходив в аптеку. 

АТ: Блін, реально, а коли вперше? Десь в Хевені, напевно? 

ВБ: Та на Підпільному, мабуть. Чи в Хевені, чи на великій прям одразу сцені, в Бельєтажі. Чомусь мені здається, на Нивках. Нивкихол. 

АТ: Я взагалі не памʼятаю перше враження, що там було, чесно кажучи. Я поняв: «Ну, це Василь, він уже досвідчений комік, він в театрі грає.»

ВБ: А тебе, мені здається, я побачив на «Розсміши коміка», номер на 50 000 грн. І я такий: «Вау!» Ти у мене, бачиш, зразу асоціювався з грошима. 

АТ: Приємно, бо я у себе не асоціювався з грошима в той період. Я той полтос так зберігав, я над ним отак сидів і не знав, що з ним робити, знаєш? 

ВБ: Того часу полтос брали в «Розсміши коміка» або якісь божевільні бабусі, або дуже смішні жарти.

Як ви ставитесь до колаборацій повноцінних, якщо вже про гроші? Чи не шкодить співпраця з брендами вольності сміху?

ВБ: Ну, я співпрацюю тільки, коли прям стовідсоткове співпадіння. Антон все бере. (cміються)

АТ: Я також не можу, якщо є якась цензура чи рамки жорсткі. Тому в мене інтеграцій насправді не так і багато в Інстаграмі. 

ВБ: У мене приблизно десь в інсті п'ять інтеграцій за весь час. Вони просто у мене дуже довгі, розтягуються на місяць. 

АТ: А у мене штук може шість, насправді, я так не рахував. Ми колись виступали на маркетинг форумі навіть... Нас Лєра Толочна запрошувала. Було б прикольно, щоб бренди давали свободу комікам. Якщо вони хочуть максимальний ефект від інтеграції чи чогось, хай дадуть коміку свободу. І бренди ж такі: «Так, так, вся свобода. Тільки, будь ласка, в нас дуже нативна реклама і хочу, щоб ви сказали слово "шпроти такого-то бренду". Три рази. Але дуже нативно. І ти кажеш: «Так може якось не так?» 

ВБ: Ну я відмовлявся від інтеграції, коли прям уже сценарій був, але вони такі: «Нам оце треба поміняти» чи «Міняйте, або…». Я кажу: «Ну тоді не надо». 

АТ: Я до більшості інтеграції ставився, насправді, як до зароблення грошей. Прям, щоб я в інтеграцію вклався мистецьки – рідко так робив, бо я завжди відчуваю, що бренд не піде за мною. От лише інтеграція Уклона в останньому Концерті №7. Оце ідеальна інтеграція для мене. Там просто до мене приїжджає водій Уклон. Це Трандафілов Нікіта. І ми з ним читаємо короткі жарти, як dead jokes, просто 10 жартів і все. Я кажу: просто людям розкажемо зараз приколи, руйнуємо четверту стіну, все дуже просто. Бо це стендап, люди хочуть приколи. Їм не потрібен якийсь сюжет, що я їду кудись на машині, ряд – просто приколи. І воно все спрацювало. 

Ви обидва самі пишете свої виступи? Без сценаристів?

ВБ: Так. 

АТ: Я також. Я колись почав про це думати, а потім – а як це буде виглядати?

ВБ: Ні, я вобще не можу дозволити, щоб мені хтось щось писав. 

АТ: Іноді дуже важко писати, але думаєш, ну так я ж… Навіть коли комік щось тобі добиває буває, і воно може бути смішно, але ти такий: «Це не те, я так не кажу». Тому я з коміками навіть коли читаюсь, то щоби просто напрям понять, куди можна рухатись. 

ВБ: Я ні з ким не читаюсь, нікому нічого не показую.

АТ: Comedy pair у тебе був колись? Тобто ти прочитав Джуді Картер, і такий, «no»? 

ВБ: No. Ні, ну ми з Лізою… Я можу щось у неї запитати, але я чисто оце сам. 

Якщо говорити про український стендап як явище, якщо якийсь таймлайн виокреслювати його… Ви не тільки практики, ви ж теоретики стендапу. Фактично люди, які його роблять. 

АТ: Теоретики стендапу. Захотілось мoноколь поправити [cміються]. 

Історія виникнення українського стандарту вже в незалежній Україні. Як це відбувалося? 

АТ: Всім видно, що буст відбувся і причина дуже елементарна: люди перестали дивитися російське і почали шукати українське. Нас і раніше находили, звичайно, наш стендап, але просто це була менша аудиторія, і мені було прикро, що Нурлан Сабуров приїжджає і в нього два підряд Жовтневих, а в мене підвал. І я такий: «Я ж тоже вроде смішний». І не тільки я, інші коміки є смішні. 

ВБ: Ну так, це не про якість, це просто про комерцію. Про рекламу, про маркетинг. 

АТ: У когось є гроші… Газпром вкидає гроші в ТНТ, у них там бюджети і вони собі пушать. Вони заповнюють собою. А у нас ти сам гроші заробив, сам же вклав у YouTube свій концерт. Ти вийшов в ноль, але випустив якись відос.

ВБ: Реклама теж не ходила. Не було такого, що український бренд заходив... Не було до повномасштабки, щоб інтеграції були в YouTube. Ну, може там у Левів [на джипі], у Eбаут, у таких великих шоу, може були? 

АТ: Ніхто, в принципі, гроші не вкладав. Цей ринок створили самі коміки. От самі коміки, організатори коміків. Ми якось своїм натхненням та бажанням займатися цим зробили цей риночок. 

А як ви думаєте, стендап український переміг «95-й квартал» вже?

АТ: Як визначить перемогу? То єсть Кошовий має прийти, от так на коліно стать перед нашим клубом і сказати…

ВБ: …скинути доспехи. 

АТ: …передать плащ Загайкевичу… 

ВБ: …зняти свій кулон безсмертя і передати Дяді Жені. 

АТ: Стендап [має] величезний буст, але при цьому, як на мене, наш гумор на YouTube скатується потрошку в Квартал. Короче, не настільки зараз відрізняються деякі жарти від Квартала, як мені здається. 

ВБ: Ну, відрізняється тим точно, що там скетчі, а це стендап. 

АТ: Але і ті самі жарти, і оцей рівень гумору… Насправді важко довго зберігати якість. І деякі коміки такі: "Так ми і не будемо старатися". І воно йде просто по накатаній схемі, скатується в ці приколи про піськи-жопи і якісь такі штуки, які не дуже…

ВБ: Але аудиторію все рівно мають і ті, і ті. Якщо брати по аудиторії, все рівно Квартал буде мати свою аудиторію, Дізель-шоу буде мати свою аудиторію, Вар'яти-шоу будуть мати свою аудиторію, стендап буде мати свою аудиторію. Я не бачу, щоб одна якась група кочувала до інших. 

АТ: Мені казав хтось, з Квартала сценарист, що в них там насправді набагато гірше стали справи. Люди звільняються, урізаються бюджети, тому що не так все прикольно. Бо Зеленський одночасно створює і рейтинг, і антирейтинг Кварталу. Люди асоціюють Квартал з ним. І тому, якщо людям щось не подобається, вони такі: "Ну, не будем [йти] на Квартал". Я думаю, що це також одна з причин падіння цієї імперії. Але я в принципі за, щоб ці імперії падали, тому що хай краще буде багато різних проєктів, ніж один, який все монополізував. Коли монополіст є, якість вобще нікуди не буде рухатися. …

ВБ: Ні, ну вони точно не монополісти уже. Ні Дізеля, ні Квартал. 

АТ: Просто у мене думка, що YouTube стає новим теліком, тому Квартал відходить потрошку, але YouTube поступово стає чимось телевізійним. Оці всі ці шоу-зірки дуже схожі. Одні і самі люди курсують між шоу. Майже всьо імпровізація. А імпровізація якісна не завжди виходить. А перегляди наберуться, бо навіть якщо просто буде розмова з двома приколами, то все одно будуть перегляди. Тобто бізнес диктує умови якісь YouTube. 

Тобі здається, що YouTube стає теліком чи ні? 

ВБ: Не знаю. Ну все рівно одна велика відмінність теліка від Ютуба тим, що телік тобі дає готове. Ти собі включив, що там іде – те і дивишся. А YouTube – все рівно ти вибираєш. YouTube по якості картинки прям робить телік, це точно. У нас шоу шибануті. Насправді за кордоном такого, мені здається, немає уже, щоб прям давали таку картинку на YouTube. 

ВБ: Ну, за логікою речей мають [бути] стримінги. У нас є стримінги, але якби вони от прямо запрацювали, багато в них коштів з'явилось, вони би почали знімати якісь свої продукти, то мабуть би стримінг міг замінити. 

АТ: Але наскільки я знаю, коштів у них небагато. 

ВБ: Немає у них коштів. 

Як ви думаєте, чи можемо ми вважати аудиторію стендапу більш інтелектуальною, ніж аудиторію, яка дивиться якісь масові телевізійні шоу гумористичні? 

ВБ: Стендап зараз має настільки широке розмаїття різних коміків, комікес, що уже не можна сказати, що це якось відрізняється інтелектуально. Це мабуть більше по смаку. Ну типу підтягнулись реально під стендап усі, мені здається, види верств населення, гендеру, віку. 

АТ: Мені хотілося б вважати, що стендап аудиторія більш інтелектуальна, але в нас просто є різні коміки, різний матеріал. І в мене також є більш витончені жарти, а є просто такі прямі, в лоб, просто на гарний настрій. Інтелектуальний гумор гарно працює тоді, коли в тебе суспільство більш-менш забезпечене. А коли в суспільстві багато дуже проблем і не вистачає базових речей, то у людей нема часу на складний контент. У них мало сил, бо у них було багато роботи і треба щось подивитися ввечері просте. Щось, що не вимагає купу рефлексій. Але було б прикольно, щоб це змінювалося. Я думаю, що це буде змінюватися з часом, тому що аудиторія стендапу росте. І я ніби бачу від людей прям іноді вимогу: “це тупий жарт, давай щось прикольніше”. Це прикольно, коли люди прям хочуть щось складніше почуть. Така тенденція є, на мою думку. 

ВБ: Але теж, що таке інтелектуальний гумор? Буває, просто хочеться дати якийсь дешевий жарт, просто легкий. Тому, мені здається, це такий критерій, по якому важко оцінювати. Бо якщо брати метаіронію, то вона теж може здатися просто супер якимось тупим жартом. Але коли ти починаєш розуміти, що там є ще якийсь контекст, що треба розуміти і підтягувати його, то це уже наче й не такий тупий жарт здається. 

АТ: А є категорія людей, я знаю точно, які такі: «Ми будемо дивитися анекдот про стоматолога». Це дуже розумні люди. І їх якраз смішить сам факт існування настільки примітивного прикола і що цей тупий прикол смішить когось… 

ВБ: Ну, мабуть, так, по тому, хто сміється в даний момент над якимось жартом, я б не став би оцінювати рівень інтелекту глядача, точно. Мабуть, можна розуміти, що за глядач, коли він приходить на сольник до якогось конкретного коміка чи комікеси. От там уже можна якийсь робити плюс-мінус зріз. 

АТ: Ну я не знаю, як у тебе. В мене аудиторія так змінилась, що я іноді не розумію, хто це взагалі. Буває зал, де багато молодих людей, буває зал, де реально багато людей старших.

ВБ: Ну, ми от з Антоном самі робимо стендап і якось само підтягується. А якщо ж це робити все з комерційної точки, то ти чітко окреслюєш свою аудиторію, яка тобі треба, і ти прям б'єш чітко, прям по дизайну, по жартам. 

Кого ви слухали, будучи підлітками? 

АТ: Батьків, в основному. 

ВБ: Дональда Дака. 

АТ: Я до 20 років, до вступу в університет нормального, свідомого, я дивився тільки «Криві дзеркала», «Комеді клаби» якісь, КВНи. Багато КВН дивився. 

ВБ: Ну так як ти міг дивитися щось інше? 

АТ: Ну да, в мене тільки це показували. В мене був модем PeopleNet, але там був дуже поганий інтернет. Він з'явився у мене в дев'ятому класі, інтернет. Я весь його витратив на World of Warcraft. Не раджу нікому. 

ВБ: Як тільки з'явилось ВКонтакті, от тоді я вже поліз в західний стендап, а там я вже почав рити, виривати… 

АТ: Я теж. Арвена знайшов, Дага Стенхопа і такий: "Ого, так можна жартувати?" 

ВБ: Едді Мьорфі пішов, потім з'явилися торренти і я просто заходив на вкладку «зарубіжний стендап» і просто все скачував і потім все дивився. Байдуже, без розбору: не знаю ім'я, прізвища – все потрібно, все дивився. 

АТ: Блін, це був неймовірний час, коли ти вперше дивишся… 

ВБ: … відкриваєш своїх культових коміків 

АТ: … коли ти вперше дивишся Стюарта Лі, такий: "Ого, отак!" 

ВБ: Ох, я взагалі, я завалив. 

З ким би ви хотіли з них виступити? 

АТ: Багато з ким. Для початку, ми хоча б змогли побачити якихось легенд, до нас в клуб приходили. 

ВБ: Я потихеньку над цим працюю. 

АТ: Стівен Фрай був, і Летерман був, Даг Стенхоп у нас був.

ВБ: От я Летермана пропустив. З ким? Я б з Бо Бернемом познайомився би, просто подивився, як він працює на сцені. Мені важливо познайомитись і побачити, як він існує.  

АТ: Я б з ним хотів зняти концерт. Ну так, щоб він мені зняв би концерт. Це конєшно було би да. 

ВБ: Навіть не комерційно. Просто познайомитись, подивитися, як людина думає. Ну, типу: як існує людина, роботи якої тебе надихають. Оце типу прикольно. 

АТ: Я з усіма цими коміками, яких я дивився, хотів би виступити – і з Шапелом, і з Білом Бьором.

ВБ: Я б з Шапелом не хотів би. Ти хотів би з Шапелом? 

АТ: Так, просто заради того, щоб зрозуміть, як це відбувається. Можливо, це буде найгірший вечір в моєму житті. Але я хочу зрозуміти, а що вобще, ну от, несеться, який рівень вобще енергії, як він… 

АТ: Хотілося б різних просто. Якщо прям обирать, з ким я точно точно хотів би, і думаю, що було б класно мені? Ну я навіть не знаю. Не знаєш темпераменти коміків? От так важко зрозуміти, бо Стюарт Лі – кажуть, він дуже занощивий тип.

ВБ: Ну я познайомився з ним. 

АТ: Ти знайомий з ним? 

ВБ: Ну, в Лондоні же ж. Ми сфоткались, я з ним трошки поговорив, він втік від мене. 

АТ: А, ну от це також доповнювало цей образ. 

ВБ: Да. І Річард Хьорінг потім казав, що він супер-важка людина. Я би зі Стівеном Райтом хотів би познайомитись. 

АТ: З Дагом Стенхопом я дуже хотів колись побачитись і завдяки Васі я зміг. Тому в принципі в мене цей гештальт... Я так підуспокоївся, бо просто поспілкувався. Звичайна, нормальна просто людина.

Про негатив розкажіть. Чи стикаєтесь ви з тим, що люди кажуть: «От, зараз в нас війна, не можна про це жартувати»

ВБ: Ні, такого вже немає.

АТ: Та драсьтє, Василь!

ВБ: Що прям це війна, не можна сміятися? 

АТ: Мені безліч разів пишуть, що на такі теми не можна жартувати. Ну, це може такі теми беру, але таке пишуть мені часто. 

ВБ: Це про що, наприклад? 

АТ: Ну, про гусей оце і правила ведення війни. Там різні люди бачать різні паралелі. Кажуть, що ти весь час жартуєш про полонених.  

ВБ: Ой, ні. Я там взагалі таку паралель не читав. 

АТ: Чи там про мову, про мовне питання, то мені дописують часто. 

ВБ: Ну, мовне питання, так, це постійно. 

АТ: Я просто задумався, що весь негавтив виключно в інтернеті насправді. Він задіває, але він весь в інтернеті. А вживу, щоб мені підійшли і сказали, що так нельзя жартувати – ні разу такого не було. І я вже такий, блін, реально, хоч би раз хтось десь. Бо вживу всі дуже милі. 

Вас ніколи не били за жарти? 

ВБ: Били, але це було моє свідоме рішення. Ну я… 

АТ: Це ти про це? Лоу кік?

ВБ: Ми виступали в “Восьмиугольнике”. І після нас мали бути бої без правил, і там було багато бійців. І там ці бійці дуже щось шуміли, я їм зробив зауваження, і вони такі: "Да ми щас вийдемо". Я кажу: "Виходь". Ну і все. І він зайшов всередину в Октагон. Я розумію, що мені треба якось його приборкати, тому я сказав: «Давай, ти мені б'єш лоу кік, а я тебе жартом крию зверху. Мудрістю». Ну і він мені дав лоу кік такий хороший, смачний. Потім я йому мудрість сказав, і все. Ну і я завоював їх авторитет, він пішов і все. Далі я там в супер почоті був насправді. Я потім приходив, всі такі: «О-о». 

Нах*й посилали дуже багато разів, причому в лице. 

АТ: Да? Це коли було? Це коли ти починав ще? 

ВБ: В Харкові. Я ж теж виступав всюди, де тільки міг. Це вже був розмовний стендап, з текстом. Клуб “Місто” умовно, час ночі, всі веселяться, і тут всі такі: "О, а щас буде стендап". І люди такі: "Нііі". Ну, а в мене по програмі, я маю вийти, зачитати 15 хвилин жартів. А це ще були абсурдні жарти. Я читаю і хтось такий: «Іди нах*й». Я кажу: «Давай, виходь, мені це в лице скажи». І він вийшов на сцену, мені сказав в лице. Я кажу: «Тепер стій тут». Ну, позорив його. 

Чи є жарти, за які вам соромно? 

АТ: Ну прям соромно... ні. Є жарти такі: «Ну, тут можна було краще». Або ця думка, коли я почав її писати, я був ще молодим занадто, щоб її зробить, якісно розписати. Просто є імпровізації якісь невдалі, але для мене імпровізаційний формат означає, що коміки можуть десь затупить. Ну бо ти маєш швидко генерувати приколи, і у великій кількості. 

Був у мене кенселінг за деякі жарти “Поза політикою”. Там було два жарти, які людям вважались причиною кенселінга. І з одним я категорично не згоден, а з іншим – так, мабуть можна було краще написати цей прикол. Але це не відчуття сорому, бо я не хочу, щоб стендап був таким місцем, де тобі от прям соромно за жарт. Це має бути поле досліджень для коміка, і ти маєш розуміти: «так, він десь може перейти якусь там лінію». 

Просто є оцей прикол, що ти маєш вибачатися перед українцями постійно. В якийсь період прям дуже багато було, що ти маєш вибачиться перед всіма українцями. Ну, комусь з українців смішно ж було, чого я маю вибачатись перед всіма? Тоді скажіть, кому не сподобалось, я перед цими конкретно пройдусь, вибачусь. 

А що українці очікують, коли приходять до вас на концерти, якщо про нашу аудиторію говорити? Тобто це терапія якась, якісь види? 

АТ: Що підуть живими з концерту, це основна вимога насправді для людей. 

ВБ: Да, перша. 

АТ: Не завжди можемо її гарантувати.

ВБ: Розважитись, відпочити, і часто долучитись до благодійної якоїсь [діяльності].

АТ: Да, що в них заберуть гроші, вони часто знають. У мене бували виступи, наприклад перевірка була, де прийшла ця пані, я забув її ім'я, але вона на Точку Збору часто ходить. 

ВБ: Пані Наталя, здається.

АТ: Напевно, Наталя. Я закінчую перевірку (просто перевірка це новий матеріал, ще не дуже збитий, там годинка виступів), і вона така: «А аукціон буде?» Я кажу: «Ні, це ж маленький зал, я не планував». Вона каже: «Добре», підходить до мене: «Я вже взяла гроші просто з собою». 

ВБ: Так, вона постійно готівкою. 

АТ: «Я вам дам». Я кажу: «В смислі?» - «Ну от 15000 грн, закиньте на якийсь збір». Я кажу: «Просто даєте?» Вона каже: «Так». Я такий: «Класно, люди прям готові до цього і круто мати таку аудиторію, яка настільки відповідальна і це розуміє». 

А військові ходять? 

АТ: Так, дуже багато. Вчора виступав, був військовий з своєю дружиною.

ВБ: Військові, коли на ротації, приходять часто. 

АТ: В містах часто квитки просять, ми видаєм. 

ВБ: Да, у нас же безкоштовний вхід для військових, просто по попередньому запису, щоб не було такого, що військовий прийде, а там немає місця і стояти – теж ні. Тому по попередньому, да, будь ласка.  Ну, і ми до військових їздимо. 

Чи є зараз уже нове якесь покоління коміків? 

ВБ: Так. Багато, багато молодих.

Як це відбувається? Вони приходять на якісь «Підпільні стендапи» чи якісь такі штуки? 

ВБ: Зараз TikTok, рілси. Це прям такий пушинг, шортси. Коміки виступають на якихось вечірках, на відкритих мікрофонах, записуються, виставляються. Самі себе зняли, виставили. Байдуже на якість, субтитри поставили, і багато хто залітає одразу, хоча [всього] півроку можуть виступати.… 

АТ: Так, соцмережі все змінили. Тобі не треба довго промоутися, ходить там комусь подобатися, ти можеш сам все нарізать, як Мет Райф, наприклад. Цей комік, він по суті сам себе створив з Тіктока. Зараз він просто збирає стадіони за рахунок [цього]. Але з одної сторони це дає швидкий поштовх комікам з соцмереж, з іншої сторони – якість трошки спадає, тому що коміки розуміють, що немає сенсу рік писати концерт, якісно виписувати, перевіряти. Краще швидше написати, швидше видати побільше матеріалу – а чим швидше, більше видаєш, тим якість якби падає. 

АТ: …якість прикола може бути навіть …Я скільки раз дивлюсь якісь рілсів, які залетіли – там взагалі нема жарту, там просто прикольний настрій, прикольний сетап, прикольне спілкування… 

ВБ: Красива картинка може бути. 

ВБ: Ну, але нагадаємо, що в Тіктоці найбільше переглядів набрало відео, де хтось просто не виключив камеру і там чорний екран в кармані. 

АТ: Це, напевно, Джей Ді Венс чи хтось з Міністерства оборони США, скоріш за все. У них вєчно проблеми з телефонами, постійно. 

ВБ: Ні, там просто відео дивана, якщо… 

АТ: Ніби коміків багато з'являється молодих, але я тоже не розумію, вони хочуть стендап, чи їм більш цікаво якісь там інстаграм, скетч, рілси…

ВБ: Я думаю, вони нічого не хочуть. Воно просто несеться. Я себе згадую, що я макався усюди, де тільки міг. Ну і це правильно по суті. 

АТ: Я тоже робив все, що де можна було зробить, спробувать – я намагався зробити. Це насправді нормальна штука. 

Що далі будете робити? От нове покоління вже підросло, вже залітає. Як, як ви думаєте, буде ваша кар'єра розвиватися? 

ВБ: Та просто продовжувати. Я не думаю про кар'єру. 

АТ: Ну да, це зараз вобще не той час в житті, коли я вобще про щось думаю далеко. Поки є змога з цими концертами збирати гроші на армію, я розумію, як це працює. Мені хотілося б щось інше поробити, якусь суміжну сферу, але хіба я можу собі дозволити?

ВБ: Фундаментально все рівно: допомога, потім якісь егоїстичні плани. Якщо якесь питання допомоги перебиває егоїстичні плани, то береться допомога все рівно. 

Ви не відчуваєте вигорання? Бо це насправді не дуже проста штука. 

АТ: Це моя улюблена тема. 

ВБ: Звісно, є вигорання, але що ти поробиш? Ми коміки, які в тилу. Ми не на передку, не у війську. Тому наше вигорання – це абсолютно наша егоїстична справа. Багато хто щас скаже: «Ні, треба собою займатись, бла-бла-бла». Але у нас повномасштабне вторгнення і реально Росія вбиває щодня купу людей… 

АТ: Це от така складна позиція, коли ти вигорів уже давно, але все одно треба робити. Психологи радять цінувати себе, давать собі час. Так, з одного боку, а іншого я зараз з типами на зв'язку, яким я даже не можу заїкнуться, що якось не так почуваюсь. 

Як ви зараджуєте це, що ви робите, як розслабляєтесь? Ходите на стендап? 

АТ: Наприклад, не розслабляємся. Да, Вась? Ти розслабляєшся якось? …  

ВБ: Ні, просто піти попрацювати, постійно щось робити, і все. Це єдиний [спосіб]. Мені стає реально легше, коли я багато зібрав грошей на військо. Прям супер. Можу тиждень походити тоді довольний.

АТ: Може бути дуже важко. Ти розумієш: зараз їхати знов в тур, а я не хочу, я не відчуваю, що я можу їхати в тур. Але коли я уявляю цю цифру, яку я привіз, і яку я потім звітую, я такий: «Ні, я можу їхати в тур, все нормально». І це те, що тебе мотивує, оце помагає. Ні, ну і звичайно, люди близькі, друзі, коміки.

Ким би ви працювали, якби не займалися стендапом? 

ВБ: Стендапом. 

АТ: Ні, ну якби не стендап. Давай так. 

ВБ: Та ні, пішов би все рівно в якусь творчість, це точно. Ну, в мене юридична освіта, але ні. 

АТ: А якщо прибрати і театр, і стендап. Ну от вобще, і блог… 

ВБ: В кіно. Скульптура, дерево. 

АТ: Все мистецтво [прибрати]. 

ВБ: Ну що тоді? Всьо, нема що робити. 

АТ: Хотів тебе загнати хоча б кудись на СТО. 

ВБ: Та ні, ну юристом би працював, але важко. 

АТ: О, серйозно?

ВБ: Ну да, ну це ж моя освіта. Якби всю забрали творчість з якогось-то х**, нащо це зробили. 

АТ: А ти працював і в РАГСі, здається, і в похоронном, чи ні? Де б ти обрав, якби між РАГСом і похоронкой? 

ВБ: В похоронке. 

АТ: Похоронка краще, ніж РАГС? А чому?

ВБ: Конєшно. Тому що там веселіше. 

ВБ: Там немає лицемір'я. В РАГСі є лицемір'я. «Ой, яка хороша пара!» Насправді потім піднімається в кабінет такий: «Боже, подивися, вона старша». 

АТ: Хороша ж думка на біт, що в похоронном бюро більше правди. 

ВБ: Так в мене є це. Мені реально було кайфовіше працювати в похоронке. Там всі люди приходять, нічого не скривають. В них померли люди і їм сумно. Все.

АТ: А це в стендапі якомусь у тебе? 

ВБ: В «Шоу імені Енді Кауфмана», здається. 

АТ: А це аж там, ну ладно. А я дивився, не пам'ятаю. Я б в рекламу пішов. Ну, я просто мріяв. Я колись подивився «99 франків». 

ВБ: Нема творчості. Це ж забрали. Реклама – це теж творчість. Ну, хотілось би. 

АТ: Хорошо. Прибираємо тоді рекламу. А, ну слухай, я напевно пішов би кудись в політичну історію, але не як політик саме, а як якийсь політтехнолог. Бо ця штука тоже мені подобалась, цікавила. Але взагалі я дуже радий, що не став політтехнологом. І думаю, це велика радість для багатьох українців..

Гумор насправді ж використовують в політичних технологіях. 

ВБ: Звичайно.

АТ: Гумор? Величезна кількість.

ВБ: Один із основних. 

АТ: В мене дипломна про гумор в політиці. У Барака Обами буквально написані біти, у нього коміки пишуть, бо там видно по структурі, що тупо стендап. Виходить і розвалює. Тому він один з найуспішніших президентів США. 

ВБ: Ну я думаю, зараз з тобою один президент може поспорити.

АТ: Янукович у свій час також, він насправді за рахунок… 

ВБ: У нього тоже спічрайтери комедійні. Да, да. 

АТ: Ну от він цією своєю тупістю, створеними навколо цього приколами, дуже сильно знімав соціальну напругу і агресію людей. Люди його ненавиділи, але при цьому вони з нього сміялись. Коли з когось смієшся, ти його менше ненавидиш. Це дуже тонка фігня, але вона працює. Мер Києва теж таким користується. 

ВБ: Азаров свідомо цим користувався, цією мовою. 

АТ: Кличко реально випустив книжку з мемами своїми найвідомішими. Бо він поняв, що на це не треба ображатися, треба це використовувати. Він реально такий: «Це ж прикол». А це не прикол. Ну реально, у нас стільки корупції в Києві – Бігус-Інфо, вітання! Хто не бачив, подивіться сюжет. Думаю, що англійські субтитри там теж найдуться. Чому Кличко не так популярний зараз серед киян. І я думаю, тут як ефект Бориса Джонсона, що в Британії його не люблять, а у нас обожнюють. І там за кордоном Кличка люблять як спортсмена, але ми тут на місці знаємо, що людинка якби замішана в різних схемах. 

Один журналіст, з яким я працювала, питав прямо у Кличка «Чи ви корупціонер?» 

АТ: Вау, який hard talk інтерв'ю. Це Роман Кравець був чи хто? (сміються)

Ні, це був швейцарський журналіст. 

ВБ: Це ж розслідування було швейцарське. 

АТ: Дуже коротке розслідування. 

ВБ: Це все розслідування. 

АТ: Це ж гранти закрили і тепер розслідування дуже коротке.

ВБ: 100000 баксів. 

АТ: Я думаю, ти не бачила повне інтерв'ю, бо повне інтерв'ю було таке: «Ви корупціонер? – Ні. – Ні, ну реально вобще прям, ну чуть-чуть, ну так чу-чуточку не брав? Ну, ні». 

Які в українців найулюбленіші жарти, що вони люблять у вас слухати. На що найбільший фідбек де? 

АТ: Ну в мене зараз різний фідбек, бо я намагаюсь писати зараз матеріал, який мене веселить, тому воно все таке, доволі різне. От про громадянську війну в Ватикані буває, що прям всім заходить, а буває, що трьом людям. А я такий: «Не знаю, це для моєї аудиторії чи не для моєї?» Політичні жарти в цілому заходять. Ну хоча, про них зараз всі жартують. Просто те, що тебе оточує, те людям і смішно насправді. Коли коли мій навколишній світ стикається із навколишнім світом людини, і співпадає, то смішно. 

ВБ: Плюс-мінус те саме. Ну, важко так сказати, про що прям конкретно люблять посміятись українці. Не знаю. Хороші смішні жарти. 

АТ: Ти маєш не відриватися від життя людей. Я думаю… 

ВБ: Або маєш. 

АТ: До речі, або ти можеш якийсь абсурд написати, і воно тоже смішно. Бачиш, навіть тут. 

ВБ: Та нема, нема формули. 

АТ: В цьому-то й вся магія і вся краса стендапу, що може бути що завгодно смішно. 

А в містах якось, от якщо по Україні брати тур, як відрізняється? 

АТ: О, в Харкові люди супер реагують. Люди у прифронтових містах реагують яскравіше. 

ВБ: Ми попрацювали над цим. 

АТ: Створив культуру.

ВБ: В Харкові, так. 

АТ: Я думаю, що люди, які частіше стикаються з трагедією, коли вони мають змогу побачити комедію, то вони більше віддаються цьому. Вони більше цінують, можливо, ці моменти, ніж люди в Ужгороді. Ладно, це прикол. І там, і там реагують нормально. 

ВБ: Ну та, по темам, дійсно, наприклад, теми обстрілів будуть по-різному звучати, як Антон каже, в Ужгороді і в Харкові. Тому що просто люди там живуть постійно під ними, а там періодично, рідко, от і все. 

АТ: Я, до речі, недавно пишу якийсь новий матеріал. Це про «що заходить». Я думаю: «Так, в мене жарт лягає знову про те, як я ходжу в ванну під час обстрілів». Думаю: «Ну, напевно, ця тема вже вижила себе». І я так просто вкидую цей прикол, щоб забить якось час, бо там трошки нового матеріалу на вечірці. Він супер заходить. Я такий: «А, окей, добре, це все ще смішно». Іноді ти сам не розумієш до кінця цей орієнтир, тому треба йти до людей і в них питати, перевіряти. 

Чому ви не любите ШІ? Давайте про це поговоримо. 

АТ: Я не люблю ШІ, тому що, як на мене, ШІ вбиває поняття творчості, і якість падає через це. Просто це штучне це щось без душі для мене. Його використовують для того, щоб зменшити бюджети. І воно через це виглядає так погано, ці малюнки чи якась оця реклама ШІ-шна зараз усюди висить. Це просто… Реклама і так як би ригачка часто. Є прикольна, коли прям: «Це класно рекламу зробили. Прям хочеться подивитися на цей банер чи цей відос». 

ВБ: Мабуть, я чекаю моменту, коли ШІ точно стане просто допоміжним інструментом, спрощення якогось. Але зараз він на такому етапі, де багато хто думає, що він все може робити замість тебе. І це прям дуже сильно раздражає. Мені подобається індивідуалізований світ, де є якісь персоналії. А коли всі користуються одним і тим самим інструментом, і хоч він і робить якусь деталізацію на твій певний запит, але все рівно він черпає з одного великого відра. І стилістика. Та навіть я гортаю там якісь ці роліки і я там бачу чітко, де ШІ. Мені вони зразу, от просто зразу не подобаються. Я не відчуваю в ньому нічого творчого. Це просто прорахована двоїчна система, яка видала якийсь продукт. Мені його споживати не цікаво. Мені цікаво відчувати, що за цим стоїть людина, персона, з якоюсь історією.  Але що говорити, я до сих пір в блокноті пишу жарти. Навіть не в комп’ютері. 

АТ: У нього чохол-книжечка на телефоні. Ця людина дуже далека від ШІ. Я зрозумів з часом, що дійсно я дуже ціную, коли я відчуваю в якійсь роботі людський зай*б, людські зусилля, які вона витратила. От мені подобаються стендапи Єгора Шатайла дуже, бо я просто бачу, скільки він сил віддав моральних, фізичних… скільки життя він влив в цей матеріал. 

ВБ: Ти розумієш, що це не стендап Єгора Шатайла, це горокракс Єгора Шатайла. Він вбив себе, щоб тут бути. 

АТ: Я хочу відчуть людські страждання в роботі. Бо я відчуваю їх в роботі, і я хочу, щоб ти теж мінімально страждав, щоб дати мені щось. Тоді я це приймаю, хоча творчість – це не страждання, хоча напевно це страждання місцями, але прикольне… Це ніби якась вкладення якоїсь емоції. 

Чи можна говорити, що завдяки війні прискорився розвиток стендапу? Чи це сталося тому, що люди у війну якісь зайві умовності поприбирали і набагато хочуть більше чогось прямого, зрозумілого і чіткого? 

ВБ: Це було на початку, я прям це відчував. Чому я і пішов з абсурду на початку вторгнення, тому що я прям відчував, що людям треба швидко розслаблятися, швидко викидати злість, швидко отримувати прямі якісь думки, підтримку. Абсурд – це все рівно надбудова. Може, він виглядає якимось дурним, але це все рівно надбудова над чимось. Він має завжди якусь ідею. Навіть якщо її не закладав той, хто його робить, вона читається людьми різно. І я зрозумів, що не хочу, щоб люди мали немов: ось якась твоя ідея, ось вона проходить через фільтрацію, і ось глядач.  

АТ: Довгий шлях? 

ВБ: І оця фільтрація, це немов лишній зай*б. У людей зараз і так погано, і мені погано, і ще якусь оцю додаткову фільтрацію – ще рано. І тому я це викинув, щоб був прямий місток між жартами і розумінням людей. Зараз я цього вже не відчуваю немов через те, що в цілому все плюс-мінус зрозуміло. Ну, Америка знову пошатнула віру, але я не знаю, скільки ще залишилось елементів, в яких українці зневіряться, пізнають цей світ повністю. Тому що всі думають, що українці в мильній бульбашці, але насправді весь світ в мильній бульбашці, а ми, українці – це ті, хто відчули цей світ повністю. 

АТ: Да, ми в Зіоні. А світ – це матриця. Вони таблетку вибрали синю. 

ВБ: Ну як вони вибрали? Їм скормили синю таблетку. 

АТ: А ми бачимо реальний прикол. 

ВБ: Я не проти теж жити в цій синій таблетці. Це не мій свідомий вибір – взяти червону таблетку. Абсолютно ні. Я б себе гарно почував би не в Зіоні, але я в й**ному Зіоні, в цьому светрі порваному. Українці вже пізнали цей світ, наскільки він паршивий, повністю і вже, мабуть, нічого не здивує українця. 

АТ: Ти питала, чи війна допомогла українцям позбутися якихось фільтрів, пересторог перед жорсткішими темами. Я теж про це думав, що є відчуття, що дійсно українці чорний гумор краще сприймають, і жарти, які за гранью, краще сприймаються. Але ж одночасно, якщо зайти в коментарі під такими бітами, які я вважаю «на межі», то там є безліч коментарів, що «ти вобще що собі позволяєш», «що це вобще за виховання», «що ти вобще кажеш», «чого стільки матюків»… 

ВБ: Ну, але завжди варто пам'ятати, що це 700000 переглядів, і з них 16 людей. Оце те, що я не знаю, коли ми усвідомимо. Тому що це всі розуміють, але це мало хто усвідомлює. Люди дивляться, їм подобається, просто вони не пишуть коментарі. Ти пишеш коментарі? Я майже не пишу. В сенсі, ти йдеш по вулиці, і потік людей, неймовірний потік людей, і йде хтось, і такий: «Е, б**, *банісь!» Ну і ти такий: «Все, це всі люди такі». Ну ні, так же ж не відбувається. А в коментарях чомусь ми робимо зріз соціума по 16 людях, які там пишуть. Я це по собі знаю, що я читаю, це мене задіває. Хоча по факту я от гуляю по вулиці, я бачу, хтось там косо подивився, просто тому що в нього настрій поганий. Але ж я не роблю висновок, що всьо, вся Рейтарська ось така. 

АТ: Ти ще йдеш по вулиці, там, наприклад, один з людей – це Гордон. Ну не всі ж люди Гордони після цього. Тому в принципі… 

ВБ: І не треба ж прямо весь бульвар ненавидіти після цього. 

Є якісь речі, які ви не дозволяєте собі у війну? Тобто щось, що ви робили, наприклад, і не робите. 

АТ: Ну, на виїзд, але це мої обмеження. Це державні. Хоча, так, в тур можна виїхати. 

ВБ: Ну, подорожі. Я навіть за кордоном буваю, але це все рівно не подорож, тому що я не можу насолоджуватись цим світом, коли я розумію, що відбувається тут. Це нереально просто. Ти можеш поїхати, і ти такий дивишся просто як баран на нові ворота. Дивишся на якийсь пейзаж, і ти такий: "Ну, мені абсолютно пох*ю". От вобще нічого не відчувається.

АТ: Це я тоже десь казав, що я іду по Нью-Йорку, і мене просто бісило, що люди просто їли в красивому закладі. Я такий: «Що ви тут, б**, їсте?» Хоча у нас так само в Києві може бути. 

ВБ: Буває такий настрій, що ти йдеш по якійсь ідеальній Празі, ну, типу де люди сидять і ти в голові так ідеш: «Тобі п**да, почнеться війна, ти не виживеш, ти не виживеш, тобі…» 

АТ: Хочеться з табличкою ходить: «Це все ненадовго. До тебе тоже добереться». 

ВБ: І оце у фільмах Адама Сендлера, де усі такі: «Скоро кінець світу, ви всі помрете!». 

АТ: З Джимом Керрі оцей бомж, що оце стояв там десь… 

ВБ: Да, і в Адама Сендлера «Нікі, диявол-молодший» завжди був тип, який передвіщував кінець світу. Я отак оце відчуваю: прямо абстрагуватись, відволіктись неможливо. 

АТ: Ну я насправді не знаю. Якщо б якусь сім'ю планував, щось таке, я такий: "Ну це точно після війни". Тобто я якось не можу уявити собі, як це зараз.

Що б ви побажали зараз українцям? 

ВБ: Нічого. Терпіння. 

АТ: Обожнюю це питання. Я бажаю українцям триматися, триматися і вірить, що всьо буде хорошо. Я знаю, що вам всьо каже про те, що не буде нічого хорошого, але – а раптом буде? Як казав Єгор Шатайло в своєму стендапі, українці мають бути готові до всього, і навіть до того, що всьо буде класно. До цього ніхто не готується. Тому, будь ласочка, маленьку пляшечку шампанського з собою носіть завжди, бо раптом завтра все за*бись, а ви не готові. 

ВБ: Раптом Росія розпадеться. Реально розпадеться. Хочеться дожити до того. Раптом, ну, раптом реально Росія може розпастися в майбутньому? Хотілося б дожити. 

АТ: Хотілось би побачити, як це буде.