Давай почнемо з кількох слів про твою нову книжку – «Сміх згаслої ватри», яка вийшла нещодавно у видавництві «Дух і Літера». Розкодуєш для мене її назву? І якщо окреслити траєкторію, шлях твого голосу від першої збірки до цієї, як би виглядав цей маршрут? 

— Якоюсь мірою «Сміх згаслої ватри» – метафора українськості, української ідентичності, українського світу. Адже ми як ліс, який, через століття бездержавності, постійно випалюють, а ця ідентичність проростає знову і знову, як фенікс, що постає з попелу. З іншого боку, за цією назвою – сума питань про природу війни та можливість перемоги у війні: чи можлива перемога у війні, якщо зважати на всі загибелі і втрати? Чи можливо казати про перемогу, якщо війна завершиться у нас, однак не завершиться деінде? І в обох варіантах – це спроба подумати, як ми все це оцінюватимемо, яким буде наших сміх – радісним, переможним, гірким, іронійним, істеричним? Загалом у цій назві – ідеї смерті та воскресіння, їхньої можливості, повноти, забарвленості, адже питання миру, війни та ідентичності, довкола якої точиться сьогоднішня російсько-українська війна, розгортаються довкола цих ідей.